Раніше люди не мали гадки про права дитини – дорослі мали повну владу над дітьми, а їм лише потрібно було сприймати все як належне. Та необізнаність самих дітей залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З часом ситуація почала змінюватися. Права дитини розглядалися як міри по захисту від дитячої праці, повної влади батьків, торгівлі дітьми, економічної експлуатації та інше. Саме тоді Лігою Націй у 1924 році була прийнята Женевська декларація прав дитини. У 1948 році ООН прийняла Загальну декларацію прав дитини, в якій зазначалося. Що діти повинні бути об’єктом нагляду та особливої допомоги.

У 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. За своїм змістом вона була невеликою (лише 10 статей), але призивала батьків, державні органи та уряд, місцеву владу визнати та дотримуватися викладених в ній прав свободи.

20.11.1989 року була прийнята Конвенція ООН про права дитини, яку 26.01.1990 року підписало більше 60 країн. Конвенція має обов’язкову силу для країн, які її ратифікували.

Рівність прав всіх дітей – основний правовий принцип Конвенції.

Ратифікація урядами конвенції означає, що вони беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у сприятливих та безпечних умовах.

Україна 27 вересня 1991 року ратифікувала Конвенцію 1989 року.